Кожна доба збройного спротиву робить наші переговорні позиції потужнішими – інтерв’ю з Олександром Кочетковим

У ніч на середу, 16 березня, президент Володимир Зеленський записав нове відеозвернення до українців. В ньому, серед іншого, чинний господар Банкової торкнувся теми переговорів з представниками країни-агресорки.

“Зустрічі продовжуються і, як мені доповідають, позиції на переговорах звучать вже більш реалістично. Проте ще потрібен час, щоб рішення були на користь саме України”, – резюмував глава держави.

Своєю чергою радник очільника президентського Офісу Михайло Подоляк, який приймає безпосередню участь у перемовинах з путінськими ставлениками, назвав комунікаційний процес з росіянами “складним і в’язким”. Зауваживши, що дискусії поновляться вже сьогодні протягом дня, він також додав, мовляв, виносити на загал будь-яку конкретику поки що зарано.

На відміну від людей, які в тому чи іншому статусі перебувають наразі біля владного керма, учень початкових класів однієї із Сіверодонецьких шкіл вже чітко бачить, за якою траекторією розгортатимуться подальші події. У своєму бліц-творі, де школярам запропонували гранично лаконічно окреслити свої плани на весну, хлопчик, викликавши неабиякий фурор у соцмережах, написав коротко, але зрозуміло: “Спочатку ми виграємо війну, а потім - Євробачення. Пізніше буде тепленько і ми усією країною поїдемо в Крим на море...”

Чи є на сьогодні підстави говорити про швидку перемогу України над російською навалою? Відповідь на це та інші питання все ще, на жаль, воєнного порядку денного, в якому наша держава перебуває вже майже місяць, Realist.online шукав спільно з відомим політичним експертом Олександром Кочетковим.

– Вже відбулося кілька очних та дистанційних українсько-російських переговорних раундів, ключова мета яких — пошук ключів до припинення війни, розв’язаної проти України путінським режимом. Як ви оцінюєте потенціал цієї робочої групи — вона справді здатна напрацювати прийнятний компромісний знаменник чи мова йде про нескінченне переливання з пустого у порожнє?

– Відповідь на це запитання апріорі не може бути узагальненою. Приміром, в тій частині, яка стосується гуманітарних коридорів, є поступовий прогрес, пов’язаний в першу чергу з твердою українською позицією. Спочатку російські загарбники намагалися скористатися ситуацією і змусити мешканців окремих регіонів України емігрувати в бік РФ, але ці плани з тріском провалилися і власне те, що стосується гуманітарних коридорів запрацювало приблизно так, як слід.

Ще одним ймовірним досягненням перемовної групи може бути домовленість про обмін полоненими. Але на цьому все — “стеля”, оскільки, окрім суто гуманітарних питань, ця контактна група не зможе вирішити більше нічого. А гуманітарні питання, які є також надважливими, на жаль, війну припинити не здатні.

– Інакше кажучи, ви вважаєте, що допоки за стіл переговорів не сядуть Зеленський і Путін, крига не скресне?

– Річ у тім, що перші особи зустрічаються виключно тоді, коли абсолютно все вже вирішено та узгоджено — до кожної коми та крапки. Тобто така зустріч, якщо вона відбудеться, матиме виключно технічний характер фіксування раніше досягнутих домовленостей. Тому звертати увагу необхідно на те, про що зараз домовляються, а не на те, що потім можуть підписати президенти двох країн, які перебувають у стані війни.

– А хто ж тоді є тією самою проміжною ланкою, якщо не контактна група? Міністри закордонних справ України і Росії?

– Саме так. Цілком можливо сюди також підключиться Єрмак і хтось відповідний по рангу з того боку.

– Днями пан Кулеба вже мав зустріч face to face з главою МЗС РФ Лавровим в турецькій Анталії. В пост перемовному знаменнику — нуль без палички…

– Насправді це дуже добре, що нуль без палички, оскільки на першій зустрічі, якщо й можна було б вирішити щось вагоме, то це, вибачте мені, тільки капітуляцію України. Цього звісно не відбулося, тому крок за кроком процес рухатиметься далі. Разом з тим дуже важливо зауважити, що прогрес у цих зустрічах залежить виключно від стійкості українських військових позицій. Чим довше і впевненіше ми будемо стояти, тим більш м’якою ставатиме дипломатична позиція Росії.

– Час в цьому контексті грає на нас?

– Безумовно. До речі, у нас було кілька реперних точок. По-перше, згідно плану РФ, Київ російські війська мали взяти за 96 годин. “Взяли”. По-друге, Кремль вважав, що здатен за два тижні окупувати всю Україну. “Окупував”. Цей перелік можна продовжувати і продовжувати, але висновок один: ми руйнуємо наявні плани Росії, а наступних у них немає в природі. А тим часом на них здійснюється досить високий економічний тиск. В таких умовах, Путін, хоче він того чи не хоче, — змушений щось вирішувати. Власне, тому кожна доба нашого збройного спротиву робить наші переговорні позиції більш потужними.

– Буквально днями голова Офісу президента пан Єрмак аплодував Ізраїлю, який “взяв на себе благородну місію посередника у пошуку миру й завершенні російської агресії проти України”. І ось вчора стало відомо, про рішення ізраїльського керівництва, які спрямовані на обмеження прийому українців: призупинення безвізу й впровадження системи електронних дозволів МВС на в’їзд до Ізраїлю для українців. Дивна, м’яко кажучи, як для порядного і відповідального посередника позиція, але питання інше: чи потрібні в принципі представники третіх держав у якості “містка” між Києвом і Москвою?

– Як відомо, частина двосторонніх перемовин проходить в режимі відеоконференцій, і тут навряд чи потрібні посередники. А ось що стосується зустрічей в режимі “live”, то так, хтось зі сторони має бути присутнім і гарантувати безпеку сторін, які домовляються. Але тут варто розуміти наступне. Якщо наша делегація має прямий контакт з президентом Зеленським і може достатньо оперативно йому доповісти обстановку, “звірити годинники”, напрацювати спільні рішення, то у росіян з цим величезні проблеми. До Путіна, за винятком хіба що Лаврова, який не входить до контактної групи, ніхто не має безпосереднього доступу. І ось саме цей посередник, а тут виступатимуть політики-важковики з серйозним статусом, може вийти напряму на Путіна та узгоджувати з ним певні деталі.

Тобто, якщо ми говоримо про роль посередника, потрібно не забувати про те, що в якості ключового гравця з боку Російської Федерації виступає явно неадекватна особа. Ось для того, щоб ситуація не “консервувалася”, а рухалася, посередник і потрібен.

– Чи зможе цей посередник у подальшому виступати гарантом виконання зафіксованих домовленостей? Це надважливо, оскільки путінський режим повсякчас демонстративно плює на усілякі міжнародні договори, меморандуми, тощо.

– Якщо папери будуть підписані нами з Російською Федерацією з позиції не слабкості, а сили, навіть неадекват змушений буде їх виконувати. Силу можна перебороти виключно силою і це потрібно розуміти.

– Чи відчуває сьогодні Путін, що усі його плани щодо України накрилися мідною посудиною? Можливо, саме цим обумовлене якесь безумне за своєю суттю бомбардування пологових будинків, шкіл…?

– Ключова мета російської агресії є прозорою, як порожні очі їхнього фюрера: захопити Україну та зробити її колонією Москви, вбивши при цьому максимальну кількість носіїв українськості. Досягти цієї мети Російська Федерація намагається, застосовуючи фашистські лекала. Тобто займається відвертим геноцидом. Втім, зрозуміло, що заявити про це публічно Путін та його маріонетки бояться. Тому що геноцид “не зайде” навіть абсолютно зазомбованим кисельовами/соловйовими росіянам, крім хіба що зовсім невиліковних покидьків.

Тому, власне, Кремль продовжує крутити платівку про «вимушену військову операцію із захисту Росії».
Але якщо раніше російським військовим вкладали у вуха мантру, що все, що відбувається в Україні — це визволення від націоналістів, то зараз, коли у Путіна побачили жорсткий спротив, в тому числі від мешканців російськомовних українських міст (Харків, Маріуполь, Миколаїв і т.д.), ситуація змінилася. План виглядає так: якщо місто не здається, його разом з людьми потрібно знищити. Це — чистої води фашизм, геноцид і страшний злочин проти людяності. Колись мій вчитель Борис Стругацький писав, що наступні фашисти прийдуть під антифашистськими гаслами. Так і відбулося.

– Чи розділяєте ви думку про те, що пересічні росіяни мають цілком і повністю розділяти відповідальність за усе, що Кремль сьогодні коїть в Україні? До речі, у соцмережах розгорнулися досить жваві дискусії навколо заяви радника міністра внутрішніх справ Антона Геращенка, який виступив “за” надання українського громадянства тим мешканцям РФ, які виступають проти путінської політики і які проживають в нашій державі.

– Кожна, підкреслюю — кожна країна має ту владу, на яку заслуговує і кожен народ, суспільство, громадяни несуть відповідальність за свою владу та рішення, які вона ухвалює. Тобто, відповідальність росіян в усьому, що відбувається, є стовідсотковою і беззаперечною. Це — по-перше.

По-друге, російське суспільство, хоче воно того чи не хоче, але вже частину цієї відповідальності несе. Росіяни, завдячуючи санкціям усього цивілізованого світу, відрізаються від звичного життя — їх позбавляють якісного зв’язку, розваг, товарів і ще багато чого. Світ закривається від росіян і вони вже певним чином страждають. І ці страждання, як би вони не плакали, будуть посилюватися аж допоки війна не припиниться остаточно. Лише тоді відносно російського суспільства може відбутися певне пом’якшення. Я підкреслюю: саме суспільства, оскільки кремлівська верхівка сьогодні не страждає. Путін закрився собі у бункері, в нього там все є і йому абсолютно начхати на те, що відбувається з його суспільством. Чи не єдине, що його цікавить — наявність грошей, яких би вистачало для плати поліції, яка розганяє демонстрантів.

Що стосується громадянства… Давайте, подивимося на те, як світ сьогодні відчиняє двері українцям, які втікають від жахіть війни. Так ось, ми ж цивілізована країна, тому маємо діяти аналогічно навіть по відношенню до громадян Росії. Зауважте: навіть до російських військовополонених, хоча де-юре війна не оголошена, попри наявність відповідних бойових дій, ми відносимося згідно з нормами Женевської конвенції і це є ознакою цивілізованості України.

– Зараз це питання дещо відійшло на другий план, але ще зовсім недавно досить жваво обговорювалася ймовірна участь білоруської армії в російсько-українській війні. Цей кейс ще може актуалізуватися?

– Передусім варто розуміти, що далеко не все сьогодні залежить від Лукашенка. Що відбулося? Він (самопроголошений президент РБ- ред.) фактично змушений був передати управління командуванням білоруською армією і власну територію Російській Федерації. Разом з тим, що стосується безпосередньо вторгнення, є нюанси. Білоруські військові, які зараз де-факто підпорядковуються російському керівництву, не збираються здійснювати вторгнення і посилаються на власного верховного головнокомандуючого, тобто Лукашенка. Білоруси не хочуть йти війною в Україну, оскільки вони все чудово бачать і розуміють. А Лукашенко, які б байки він не розповідав би Путіну, чудово розуміє, що якщо він ухвалить рішення про участь своєї армії у війні, це призведе до остаточного повалення його режиму і повної зміни політичної системи Білорусі. А долучатися до компанії Януковича в російському Ростові “бацька” не хоче. Саме тому вірогідність того, що білоруси приєднаються до війни на боці росіян я зараз оцінюю як не дуже велику.

– Якщо вже ви згадали Януковича, якого Кремль днями витягнув з політичного небуття, не можу не запитати: чутки про те, що згідно путінського плану на місце усунутого Зеленського Москва хотіла всадовити саме екс-президента-втікача мають під собою реальне підґрунтя?

– За моєю інсайдерською інформацією, цілком серйозно на позицію гауляйтера розглядалися лише дві людини: Медведчук і Бойко. В результаті Медведчук втік, а Бойко, будучи достатньо розумною людиною, усіляко від цього відмовлявся. Що ж стосується Януковича, якого сьогодні люто ненавидять навіть у Донецьку, то він виконує функцію такого собі подразника. Тобто, Кремль витягнув Януковича для того, щоб принизити Зеленського, а в його особі всю Україну.

– Скільки у часовому вимірі триватиме активна фаза війни і чи допускаєте ви варіант “замороження”, а не остаточної крапки?

– Почну з кінця. “Заморозити” все те, що зараз відбувається, неможливо, бо в нас навіть не існує захопленої території – російські загарбники окупували лише дороги, шляхи і лише частково певні населені пункти вздовж них. Тобто, тут не має що “заморожувати”, але звісно не з військової точки зору.

Приблизно за місяць я очікую, що ситуація стабілізується. Але перед цим, десь за тиждень-два Україна має перейти в контрнаступ і наше військове керівництво, переконаний, це чудово розуміє.

Джерело

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.