Сповідь емігрантки:” Італійці дивуються, коли кажеш, що українці їдуть на заробітки, аби потім збудувати двоповерховий дім”

історії

В Італії у мене чоловік. Він поїхав ще у 2000 році в Італію в місто Генуя. Хто б та й що не казав, але зберегти сім’ю, коли хтось один майже весь час за тисячі кілометрів, важко.

Спочатку ти сумуєш, тобі не вистачає людини, а потім починаєш відвикати. В один момент я зрозуміла, що треба їхати, бо так сім’ю точно не вбережеш. Ми хотіли бути разом, робили для цього все можливе і таки зуміли зберегти сім’ю і навіть поповнити її.

– Коли саме ви виїхали та як довго до цього готувалися?

– У грудні 2006-го. Морально готувалася майже рік. Тут у мене батьки, сестра, друзі. Тут все життя, а там, в Італії – чоловік, якого кохаю і за яким сумую.

Найважче було зібратися з духом, усвідомити те, що все треба почати спочатку – робота, знайомства і, навіть, звички. Але довго тягнути з тим не треба, бо сумніви та переживання ростуть з кожним днем і чим далі, тим важче. Якщо вирішив – роби.

– Як проходила ваша адаптація до нового місця, життя, людей?

– Важко точно сказати. З одного боку, я їхала майже на все готове, бо за шість років чоловік знайшов житло, вивчив мову, облаштувався на новому місці, влаштувався на постійну роботу. Я не була тим заляканим емігрантом, який боїться кожного звуку і навіть не знає що й до чого

Проте дуже незвичними були спосіб життя, звичаї, цінності. Тут люди зовсім інші, ніж в Україні. Вони цінують сьогодні, живуть в своє задоволення, мають різні хобі. Вони насолоджуються життям і роблять все для цього.

– Що вас найбільше здивувало?

– Люди й те, як вони відносяться до життя. В нас всі наживають маєтки, думають, що марка автомобіля чи телефону грає роль і показує твою «крутість». Тут все по-іншому. Звісно ж, тут дбають про фінансову та матеріальну складову, але найголовніше зовсім не це. Головним досягненням для італійців є діти, самовдосконалення. Вони не думають про те, що у сусіда більше квадратних метрів, чи краща автівка. Тут взагалі немає такого культу.

Коли розказувала про це своїм рідним, то вони здивувалися, як так, заробляти по кілька тисяч євро на місяць і не вибудувати хоромів із двометровим парканом.

Так само дивуються й італійці, коли кажеш, що українці їдуть на заробітки, аби потім збудувати двоповерховий дім і майже такий самий паркан. Так, житло треба мати, але таке, яке раціонально підходить для вас і вашої сім’ї.

Ще однією дивиною для нас та них є культ роботи. В Італії люди не женуться за керівними посадами, не йдуть по головах, аби стати начальником.

Навпаки, найбільше цінуються робітничі професії. Як у нас кажуть «простий слюсар» (але дипломований спеціаліст) тут заробляє багато і може собі дозволити купити машину, квартиру чи навіть невеликий будиночок у передмісті, вивчити дітей, поїхати на відпочинок.

Робітники задоволені своєю роботою і не хочуть її змінювати. А у нас що? Кожен другий преться до влади, аби увірвати найбільший шматок і заробити.

джерело

Залишити відповідь