ВРАНЦІ СТАЛОСЬ ЩЕ ОДНЕ ДИВО: ХТОСЬ ВНІС ДО КАСИ ВСЮ СУМУ ЗА ПРОЙДЕНИЙ КУРС, І ЛІКАР, ОГЛЯНУВШИ СВІТЛАНУ, ДОЗВОЛИВ ЇЙ ПРИЙНЯТИ ВІДВІДУВАЧА

історії

Наближалося Різдво. У повітрі вже вчувався його запах. І щось таке чудернацьке відбувалося у серцях людей…

У голові кишіла купа думок: що ще потрібно придбати, що приготувати з їжі на святкові дні, до кого і коли у гості піти, і кого до себе запросити. Але серце… Воно збивало логічний порядок, що мав вибудувати ланцюг подій. Серце вловило щось набагато суттєвіше. Може, відгомін спалаху Віфлеємської зорі, яка народилася дві тисячі років тому і погасла для землян.

А може, мелодію першої колядки, яку співав ангельський хор у степу пастухам. Серце по-особливому співало тихою радістю. Та дивно було б, якби це відбувалось у одному якомусь серці. А тут у такої кількості людей! Але, напевно, саме тому і народилася ця історія.

За матеріалами – “Є”.

Саша прибігла до татка, вилізла йому на коліна і прошепотіла:

– Я люблю тебе, таточку, – і чмокнула у щоку.

– І я тебе люблю, ангелятко моє.

– Тату, я справді ангеля?

– Так, маленькі дітки дуже схожі на них. Колись я розповім тобі про це.

– Коли я виросту?

– Так, моя розумнице, коли ти станеш дорослою красунею.

Дівчинка зайнялася іграшками, а її татко Богдан дістав із полиці фотоальбом. Почав гортати його… А тоді, ніби забувши про нього, задивився кудись перед собою, і лиш руками доторкався до фото, як це роблять люди, які втратили зір. Донька, відчувши щось тривожно-щемливе, знову підбігла до нього.

– Татку, а мама теж бачить ангелів?

– Бачить, сонечко, вона любить їх так само, як і нас.

Дівчинка нахилилась і поцілувала фото у альбомі.

– Мама знає, що я її поцілувала? Правда?

– Так, донечко, мама знає, як ти її любиш.

– А, може, вона прийде до нас з ангелятами на Різдво? Ти ж казав, що це Святий вечір.

– У Святий вечір все можливе. Давай помолимось, доню, і будемо лягати спати. До Різдва ще три дні,зачекай.
Богдан відійшов від ліжечка своєї донечки, коли вона вже міцно спала, але не спалось йому. Знову пригадалось усе, хоча сказати, що він щось забував, було б неправдою. Пройшло два роки, а він і досі переживає. Його Єва, красуня, така глибока натура, пішла із життя теж перед Різдвом. Відштовхнула на пішохідному переході хлопчика-школяра, врятувавши. Лише тепер, через два роки, коли їхній доньці уже п’ять, він, здається, зрозумів, що сказала Єва у останні миті.

– Я це змогла, зуміла, яке щастя…

Після пережитого Богдан почав по-справжньому молитись, і це врятувало його. А ще прийняв багато такого, з чим не погодився б нізащо два роки тому. Виявляється: попрощатися зі світом, рятуючи чиєсь життя – подвиг, який на небі прирівнюється до чогось надзвичайного. Єва десь серед ангелів, інакше й бути не може. Богдан так хотів подарувати їй «рай на землі»!.. Не вдалося. Але йде Різдво, і Саша так чекає його. Треба взяти її завтра з собою, нехай побачить, яке красиве місто. Наступний день Богдан присвятив підготовці до Різдва, а вже під вечір, переїхавши останній світлофор, побачив хлопчика, легко вдягненого, хоч було морозно, і вирішив зупинитись. Першою вибігла з машини Саша.

– Чому ти тут сидиш?

– Дивлюсь на ангелів, – відповів серйозно хлопчик.

– Де вони, де? – здивувалась дівчинка.

– Не кричи, уважно дивись на людей і побачиш.

– Тату, він бачить ангелів! – кинулась до Богдана донька.

– Справді, як цікаво! А мені можна?

– Якщо зір добрий, то побачите, – глянув йому в очі хлопчик.

Богдан дивився на дітей і не знав, у що вірити. Насправді щось незвичайне відбувається перед Різдвом!

джерело

Залишити відповідь